Свою назву село отримало від церкви, яка спочатку була присвячена Сен-Мартену. Мешканців Доммартена раніше називали пікозами. Згідно з усною традицією, коли перед революцією країна голодувала через нестачу продовольства, жителі Доммартена, змушені їсти траву, перетнули Мозель, щоб збирати щавель у долині Celles.

Розташована на місці злиття долин Мозель і Мозелот, за п’ять кілометрів вгору за течією від Ремірмонта, комуна Доммартен-ле-Ремірмон була адміністративно утворена під час Революції з територій колишніх громад Франуль, Ла-Пуарі, Веку та Рехерре, розташованих на заборона Лоншан, а також колишньої громади Понт, включеної до заборони Мулен, але об’єднаної з попередніми парафіяльними та лісничими інтересами. Бани перебували під адміністративними та територіальними округами Ancien Régime, над якими капітул Ремірмонта здійснював свої сеньйоріальні права.

Але історія міста сягає далеко в минуле, оскільки на його території було знайдено кілька доісторичних предметів. У 1970 році на території пана Перне в Ле-Кюшо було виявлено дрібну гальку та кілька ядер. У 1976 році пан Кельберт знайшов доісторичну сокиру в своєму саду біля старої станції Доммартін. Ще біля старої станції ми знайшли сліди галло-римської станції початку століття. Там виявлено уламки дуже давніх скульптур, у тому числі голову лева, різну кераміку, фрагмент жорен для подрібнення зерна та різні фундаменти.

Згідно з традицією, Луї ле Дебонер, син Карла Великого, який взяв під свій захист монастир Сен-Мон і часто зупинявся в Ремірмонті, мав мисливський будиночок у Гранж де Франо. Назва Grange Louis, дана фермі в цій щілині, походить від цієї присутності. Ця ферма ще напередодні революції належала монастирю Сен-Мон і була продана як національне майно.